Фонетика - це розділ мовознавства, в якому вивчається звукова система мовлення.
Отже, предметом вивчення фонетики є звуки мовлення: їх природа, сполучуваність, закономірні зміни звуків у мовному потоці та їх зумовленість.
Завдання фонетики - вивчити загальні закономірності творення звуків, їх класифікацію, схарактеризувати звукові зміни, визначити інші фонетичні одиниці - склад і наголос.
Звук - це найдрібніша одиниця мовлення, матеріальна оболонка слів. Окремо взятий звук не має будь-якого значення, він його набуває лише у складі слів і морфем, виконуючи функцію розпізнавання і розрізнення їхніх значень (кінь - кинь, біжи - біжу).
Фонетика має важливе теоретичне і практичне значення. Знання процесів творення звуків, їх властивостей, закономірностей сполучуваності - одна з передумов підвищення культури усного мовлення, основа свідомого й ґрунтовного засвоєння орфографії та орфоепії української мови.
Фонетика тісно пов'язана з іншими мовознавчими дисциплінами: графікою, орфографією, орфоепією, а також лексикою, морфологією, синтаксисом і стилістикою.
В українській мові шість голосних звуків - [а], [о], [у], [е], [и], [і]. Найістотнішою ознакою розрізнення голосних звуків є зміна об'єму й форми ротової порожнини, зумовленої рухами губ і язика. За роботою губ українські голосні переділяються на лабіалізовані, під час вимови яких губи заокруглюються і витягуються вперед ([о], [у]), і нелабіалі-зовані, що утворюються без активної участі губ ([а], [е], [і], [и]).
Голосні звуки [а], [о], [у] можуть вживатися і після твердих, і після м'яких, [и] - лише після твердих.
Приголосних звуків в українській мові 32. Вони утворюють пари за дзвінкістю - глухістю і за твердістю - м'якістю.
Дзвінкі: [б], [д], [дж], [г], [ґ], [з], [з'], [ж], [дз], [дз'];
Глухі: [п], [т], [ч], [к], [х], [с], [С], [ш], [ц], [ц'], [ф].
Глухий звук [ф] не має відповідного дзвінкого.
М'які: [д'], [ті, [з'], [сі, [л'], [н'], [ц'], [дз'], [й], [р'].
Тверді: [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [ц], [дз], [р], [б], [п], [в], [м], [ф], И, М, [к], [х], [ж], [дж], [ч], [ш].
М'який звук [й] не має відповідного йому твердого. Тверді приголосні [б], [п], [м], [в], [ф], [г], [г], [к], [х], [ж], [ч], [ш], [дж] не мають відповідних їм м'яких, але перед [і] напівпом'якшена їх вимова є орфоепічною нормою сучасної української літературної мови.
До губних приголосних належать [б], [п], [м], [ф], [в].
Є шість голосних звуків [а], [о], [у], [и], [і], [е]. На письмі для їх відтвореня використовують 10 літер: а, о, у, е, и, і, я [йа], є [йе], ї [йі], ю [йу]. Всі інші –приголосні.
В українській мові приголосні характеризують і класифікують за такими ознаками:
1) за участю голосу і шуму в їх творенні: сонорні (Ми ВиНиЛи РіЙ) та шумні; шумні в свою чергу поділяються на глухі (ХоЧ ФоКуС – Це ШеПіТ») та дзвінкі ([б], [д], [д'], [ґ ], [ж], [з], [з'], [г], [дж], [дз], [дз']);
2) за місцем творення: губні ([б], [п], [в], [м], [ф]), язикові (всі, окрім губних та глоткової) та глоткова [г]);
3) за наявністю або відсутністю пом’якшення: тверді та м’які (м’які можна запам’ятати за допомогою вислову: Де Ти З'ї[Йі]Си Ці ЛиНи + дз, р );
5) свистячі [з], [с], [ц], [дз] + відповідні м’які; шиплячі [ж], [дж], [ч], [ш] та носові [м], [н], [н']).
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
- Звук [й] завжди м'який.
- Звук [ф] завжди глухий.
Букви я, ю,є можуть позначати як один - так і два звуки. Два звуки, коли: вони стоять на початку слова [йáблуко]; всередині слова після голосного: маяк – [майáк]; після апострофа і м'якого знака: здоров'я – [здорóвйа], Мольєр – [мол'йéр].
- Буква ї завжди позначає два звуки – [йі].
- Буква щ також завжди позначає два звуки – [шч].
Є 4 типи уподібнення:
1) Уподібнення за дзвінкістю (глухий приголосний перед наступним дзвінким одзвінчується): просьба [проз'ба].
2) Уподібнення за глухістю( префікс і прийменник з-перед [ц] та [с] оглушується: зціпити [с'ц'іпити]; +нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю, дігтяр ). В інших випадках дзвінкі не оглушуються!!!!!
3) Уподібнення за місцем і способом творення. Варто запам'ятати складні випадки:
- шся – [с':а] (робишся – [рóбиес':а])
- ться – [ц':а] (носиться – [нóсиец':а])
- жся – [з'с'а] (розважся – [розвáз'с'а])
- чся – [ц'с'а] (не скалічся – [не скал'íц'с'а])
- шці – [с'ц'і] (ромашці – [ромáс'ц'і])
- жці – [з'ц'і] (мережці – [меирéз'ц'і])
- чці; -тці – [ц':і] (квочці – [квó ц':і])
- зж – [жж (зжати – [ж:áти])
- зч – [шч] (з чим – [шчим])
- здж – [жд͡ж] (з джурою – [жд͡жýройу])
- зш; - сш – [шш (зарісши – [зáр'іш:и])
- тч; - тш – [чч (братчик – [брач:ик])
4) Уподібнення за м'якістю (Приголосні [д, т, з, с, ц, л, н, дз] (запам'ятати ці звуки допоможе речення — де ти з'їси ці лини) перед м'якими приголосними цієї ж групи вимовляються м'яко): пі[с'н'а], мі[ц'н']іти.
У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл- , -стн- випадають д і т: тиждень – тижня, виїздити – виїзний, лестощі – улесливий, щастя – щасливий, вість – вісник, честь – чесний.
Винятки: зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять.
Немає коментарів:
Дописати коментар